Поповнюю колекцію ілюстративних шедеврів

Ось воно, яскраве маркування духовного простору, агітпропівський демотиватор. Побачила тут – люди дискутують… Там ще є картинки 🙂

 

Прем’єра вистави «На спільнім шляху» театру української героїки «Пам’ять» за п’єсою Кирила Булкіна: відгук

Прем’єра вистави «На спільнім шляху» театру української героїки «Пам’ять» за п’єсою Кирила Булкіна відбулася 7 червня 2010 року в столичному будинку Актора, що побудований як караїмський храм, а нині є також і храмом мистецтва.

Опис вистави «На спільнім шляху» та фотоальбом вистави.

Присвячена історичним й сьогоднішнім стосункам українців та кримських татар, вистава представляє їх такими, що проходять перед очима і через серце нашої сучасниці – студентки Таврійського університету українки Оксани, сестри працівника ОМОН Сергія, та подруги кримського татарина Рустема, які сходяться у “гарячій точці” Криму на акції кримських татар у захист їх права жити на рідній землі. Основна дія відбувається 2007 р. під час протистояння на Ай-Петрі: переживаючи за життя двох близьких їй та дорогих людей, Оксана задається нелегкими для неї питаннями власної ідентичності: духовної, національної, у зв’язку зі ставленням до конфліктів та співпраці. Не знаючи, як і за кого їй молитися в загрозливій ситуації, вона просить в Господа подати їй знак, у відповідь на що в її помешкання містичним чином сходить прямо з телевізора козак Мамай. Він не пропонує готових рішень, натомість показує дівчині історичних персонажів у їх дії – без цензури істориків, та сьогоднішніх експертів, а також і передбачає  розвиток ситуації в часі, коли живе Оксана, і який невздовзі чекає на неї та її близьких, приносячи нові-старі випробовування – на шляху до захисту й самоутвердження обох народів.

Звісно, всього все одно не перекажеш :). Ця вистава є синтезом кількох мистецтв: театрального, журналістики, кіно. Пізніше, коли буде готове відео, прилінкую його тут, а поки що констатую, що комбінація різних художніх засобів була дуже вдатною: чого вартий один козак Мамай, що з’являється спершу на великому екрані в автентичному образі, а потім – на сцені як український байкер; як характерник, працює з ноутбуком, матеріалізуючи історичних персонажів та викликаючи на екран наших сучасників-експертів, а виконавши свою місію, прощається з екрану, від’їжджаючи на коні! Та все ж, як на мене, найласіше, що вистава щедро, але тонко наповнена корисними мислестимулами :).  Зокрема, це стосується й рідної мені релігієзнавчої проблематики. Недаремно запрошені нами мої колеги, академічні релігієзнавці, високо оцінили виставу, та тепло вітали всіх її співавторів та консультантів :).