Частина 1
Отже, ми наважились 🙂 : назва написана 🙂 і тепер маємо оприлюднювати свої здогади. Цікаво, якби була можливість взяти релігієзнавче інтерв’ю у Джорджа Мартіна, батька твору, що би він на них сказав? Напевно, він дав вже багато інтерв’ю, але фахівцям відомо, наскільки відповіді залежать від питань 😉 . Очевидно, Мартін – не Толкін чи Люїс, і навіть не Ролінг, і ми б особливо і не сподівалися б на щось, що б дозволило позиціонувати його твір як прохристиянський чи бодай виразно натякало на таке. А можливо, Мартін і не хотів би, щоб його роботу отак «проштампували», щоб часом не відлякати когось з потенційних читачів (та глядачів екранізації), хто вважає, що християнство чи й взагалі релігія – це нудно та несучасно? Хто знає 🙂 Поки дітище Мартіна ще не закінчено, ми можемо тільки попередньо приглядатися: а раптом?
Залишаємо на теологів порівняння християнських або прохристиянських мотивів у творчості всіх названих авторів: наше поточне завдання ми бачимо куди скромніше – привернути увагу дослідників до можливих мети та впливу аналізованого твору. Відразу зізнаємось: ми з самого початку нашого знайомства з ним мали «бонус» охопити все досі написане та відзняте, бо ж з нашою нехіттю до серіалів прогавили перші роки його появи у світ, і лише випадково зацікавились нині. І зрозуміли, що відповідне дослідження може бути справжнім професійним викликом.
Наразі маємо вже більшість з анонсованого тексту та відповідну кількість відзнятих сезонів серіалу. І текст, і фільми побудовані таким чином, щоб відразу чимось «захопити» читачів фентезі та глядачів серіалів: там є ласі шматочки для любителів бійок та інтриг, карколомних поворотів гендерної тематики та змагання поколінь, країв та станів, для шанувальників красивих речей та пейзажів, еротичних сцен та містичних загадок. Але поступово, ненав’язливо й дозовано там прозирають воістину гурманські речі для аналізу філософів та ідеологів, а також і релігієзнавців. Найцікавіше: що з цих перлів бачать і сприймають всі інші?
Перед нами – події на континенті Вестерос та навколишньому світі, що відбуваються у часи, аналогічні Середньовіччю, і, можливо, ранньому Відродженню. Прямих паралелей немає, доля містичних фантазій – невелика і підпорядкована людській діяльності, і героїв фактично нема абсолютно «білих» і «чорних» (крім як лихі «Чужі», та й ті, виявилося, є породженням однієї з людських рас, котра хотіла всього лиш захиститися від іншої, та втратила контроль над власною зброєю). Все – хороше й погане, що твориться – це, за великим рахунком – відповідальність самих людей.
В уста героїв, у тому числі другорядних та не завжди симпатичних, вкладаються «поміж іншим» прості фрази, котрі принаймні об’єктивно є нагадуванням про вічні істини та вічні цінності. Всі, хто слідує озвученій максимі «ніколи не пізно творити добро», навіть злочинці, у чомусь виграють, і сприймаються такими, що не даремно топтали свою землю. При тому шлях практично кожного героя невільний від помилок та падінь, а часом і злочинів та зрад, але в кожному віднаходиться щось добре, і тоді та в тому, що герой робить в ім’я цього доброго – виходить на краще, навіть якщо і не зовсім так, як сам герой очікував. Вічні істини та вічні цінності предстають такими, що впорядковують життя людей та дають мир в душі. А от хто і як має їм навчати?
Зрозуміло, вищеприпущене 🙂 вартувало б деталізувати на прикладах (можливо, згодом ми зробимо такі доповнення), однак, поки твір незавершений, ми проілюструємо для початку бодай одне міркування: як, імовірно, автор застерігає від «неспівпраці» різних «брахманів» у справах порадництва «кшатріям» та іншому люду. Вже у першій книзі/серії мейстер Лувін (аналог вченого-вчителя) прикордонного замку-бастіону перед Стіною, що відділяла впорядкований світ від дикої Півночі, не розгледів смертельну небезпеку, що нависла над людством, тому що не бачив її раціонально, не повірив свідченням про те, «чого давно вже немає, а, може, і взагалі не було». Натомість у такі загрозливі часи місцевий септон (аналог священика) взагалі не переймався чимось, що виходило за межі його культу, серед решти септонів знов підняла голову течія, що нагадує лівих фанатиків з їхніми утопіями, а «миряни» та священослужителі інших релігій – ті з них, що знали чи передбачали небезпеку, або не могли справитися, або не надто поспішали спробувати.
А “Зима – близько”, вона заморозить усіх, якщо здорове людство не спроможеться на співпрацю у спротиві …
Частина 3