Прем’єра вистави «На спільнім шляху» театру української героїки «Пам’ять» за п’єсою Кирила Булкіна відбулася 7 червня 2010 року в столичному будинку Актора, що побудований як караїмський храм, а нині є також і храмом мистецтва.

Опис вистави «На спільнім шляху» та фотоальбом вистави.

Присвячена історичним й сьогоднішнім стосункам українців та кримських татар, вистава представляє їх такими, що проходять перед очима і через серце нашої сучасниці – студентки Таврійського університету українки Оксани, сестри працівника ОМОН Сергія, та подруги кримського татарина Рустема, які сходяться у “гарячій точці” Криму на акції кримських татар у захист їх права жити на рідній землі. Основна дія відбувається 2007 р. під час протистояння на Ай-Петрі: переживаючи за життя двох близьких їй та дорогих людей, Оксана задається нелегкими для неї питаннями власної ідентичності: духовної, національної, у зв’язку зі ставленням до конфліктів та співпраці. Не знаючи, як і за кого їй молитися в загрозливій ситуації, вона просить в Господа подати їй знак, у відповідь на що в її помешкання містичним чином сходить прямо з телевізора козак Мамай. Він не пропонує готових рішень, натомість показує дівчині історичних персонажів у їх дії – без цензури істориків, та сьогоднішніх експертів, а також і передбачає  розвиток ситуації в часі, коли живе Оксана, і який невздовзі чекає на неї та її близьких, приносячи нові-старі випробовування – на шляху до захисту й самоутвердження обох народів.

Звісно, всього все одно не перекажеш :). Ця вистава є синтезом кількох мистецтв: театрального, журналістики, кіно. Пізніше, коли буде готове відео, прилінкую його тут, а поки що констатую, що комбінація різних художніх засобів була дуже вдатною: чого вартий один козак Мамай, що з’являється спершу на великому екрані в автентичному образі, а потім – на сцені як український байкер; як характерник, працює з ноутбуком, матеріалізуючи історичних персонажів та викликаючи на екран наших сучасників-експертів, а виконавши свою місію, прощається з екрану, від’їжджаючи на коні! Та все ж, як на мене, найласіше, що вистава щедро, але тонко наповнена корисними мислестимулами :).  Зокрема, це стосується й рідної мені релігієзнавчої проблематики. Недаремно запрошені нами мої колеги, академічні релігієзнавці, високо оцінили виставу, та тепло вітали всіх її співавторів та консультантів :).

Президент Української Асоціації релігієзнавців, голова релігієзнавчої галузі України професор А.М.Колодний, поціновувач патріотичної творчості Кирила Булкіна, зацікавився доробком театру «Пам’ять». Він схвально висловився стосовно релігієзнавчих моментів п’єси та порадив підсилити увагу у виставі до того факту, що, хоча українці та кримські татари і здійснювали набіги на територію одне одного, однак ніколи не прагнули підкорити та забрати землі одне одного, на відміну від імперської практики «одновірної» Росії.

Провідний співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди доктор філософських наук В.В.Шевченко визнав, що перегляд вистави навіть перевершив його сподівання. Особливо він відзначив талановиту гру автора п’єси Кирила Булкіна, що втілював головного персонажа козака Мамая, абсолютну природність його перевтілення. В.В.Шевченко запропонував розгортати релігієзнавчі перипетії вистави, де можна сказати ще багато…

Справді, як багато залежить від того, щоб були вибрані адекватні конструкції для всієї будови національної духовності, яка, у свою чергу, багато в чому визначає долю народу та його стосунки з іншими… Тут вистава спонукає до переосмислення таких речей, над якими варто задуматися, стимулює глядачів до змістовних рефлексій стосовно взаємозв”язку духовно-культурної та національної ідентичності, цивілізаційних та геополітичних уподобань, і до відповідних питань: собі, іншим, владі…

Прем’єру також відвідали співробітники Відділення релігієзнавства доктор філософських наук А.В.Аристова, колишня колега Кирила Булкіна по молодіжних театральних виставах, та кандидат філософських наук В.В.Титаренко, котра прийшла з дітьми.

Висловлюючи спільний захват, остання порадувала ще й переказом приємних вражень молодшого покоління.

Від себе можу додати, що мені дісталося найбільше насолоди, починаючи від спостережень та скромної участі в процесі зародження та виношування п’єси, від співпережиття перепитій її народження та «вирощення» у творчому процесі (трішки 🙂 долучившися до його релігієзнавчих аспектів), а також і від проведення художніх зйомок для вистави, що було для мене першим таким досвідом.

Знаючи можливості автора, будучи своєю людиною 🙂 у вогнища його творчої «кухні» (причому не лише музою :), але й справедливим 😉 критиком), та передивившись вже чимало втілених його робіт, можу сказати, що вони поповнилися без перебільшення непересічним здобутком. На прем’єрі Кирило грав не просто натхненно, але рівно, з високим тонусом наповнення, надзвичайно енергетично, таки як справжній характерник ;). Він дійсно переконливо перейнявся образом, прочитав його, сказати б, інтелектуально, без шароварщини, й дуже актуально.

Кирилові вдалося запалити своїм завзяттям колег: поруч з ним самоцвітно розкрилася щирою, зворушливою грою головна героїня, студентка Оксана (акторка Людмила Барбір), майстерно втілили низку героїв, представників українського та кримсько-татарського народів, актори Володимир Завальнюк (збентежений, гнівний Богдан Хмельницький, колоритний шибайголова козак Сірко, поважний Президент Грушевський) та Валерій Антонюк (який дивовижно, в образі того чи іншого персонажа, ставав  правдивим кримським татарином, що вболіває за свій народ).

Кирило став батьком яскравої вистави (якій, дай, Боже, високий злет та довге корисне життя), разом з матір’ю – керівником їх театру української героїки «Пам’ять» народною артисткою України, корифеєм театру Української драми імені Івана Франка Галиною Гілярівною Яблонською. Пані Галина й Кирило – колеги не лише в театральному світі, але й у спільноті патріотичних українців, тож їх співпраця закономірно втілюється у вистави виняткового патріотичного звучання, що є результатом натхненної праці багатьох учасників.

З тих, кого я знаю, хто працював над виставою «На спільнім шляху»,  хочеться відзначити талановитого «чаклуна звуку» Григорія Лук’яненка, котрий сотворив чудовий музичний супровід, та одного з наукових консультантів – авторитетного на українському та міжнародному рівні експерта Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталю Володимирівну Беліцер, котра не лише професійно, але й непідробно щиро переймається долею кримсько-татарського народу та українсько-кримсько-татарськими відносинами. Не можу не згадати також творчу молодь, котра була задіяна та співпрацює з театром «Пам’ять» – це вчиться надійна зміна: працьовиті, креативні молоді українці без попсового випендрьожу та шкідливих звичок.

Не претендуючи на мистецькі аспекти рецензування спільного дітища всіх співавторів вистави «На спільнім шляху» та не беручись описувати секрети їх творчої майстерні, скажу лишень, що складний процес народження шедевру, що потребує високого включення всіх творчих сил, очевидно увінчався – на даному етапі – великим успіхом.

Як на мене, – зокрема, й тому, що, крім мистецької цінності, це вистава-акція, це слова-набої ;), це “лента” корисних думок та стимулів до власної призадуми глядачів, задля викристалізування їх власної громадянської позиції та відповідних конкретних дій. А таким і має бути справжнє мистецтво, особливо тут і зараз…

Думаю, глядачі на прем’єрі вистави, котра увінчалася суголосним натхненним співом Гімну України всіх присутніх в залі (акторів, колег, мистців, науковців, українських громадських активістів, кримських татар, студентів), а потім обговорювалася у зацікавленому спілкуванні, щирих вдячних виступах – погодяться зі мною. Звучали думки та пропозиції про те, щоб сприяти подальшим постановкам цієї вистави в різних містах України.

А тим, хто ще не бачив – дуже раджу, з вересня планується показ вистави “На спільнім шляху” в Києво-Могилянській академії. Та запрошуйте у свої колективи 😉

канд.філос.наук Ольга Недавня,

пишаючись своїм чоловіком-однодумцем.

П.С. Зараз виставу “На спільнім шляху” показують в Криму: дай, Боже, успішних гастролей!

ПП.С. Перший день гастролей – дуже вдячна аудиторія, прекрасно приймали.

День другий – дуже теплий прийом в Євпаторії, у Школі мистецтв, на виставі кримці та українці, зокрема й представниці Союзу українок міста.

День третій – з відгуку глядача, Симферопіль, Кримський музично-драматичний кримськотатарський театр: Коротко кажучи – все на пятірку, від задумки до виконання… до 75% кримські татари різного віку, практично всі лідери громадської думки (кримськотатарської), багато молоді (третина), зокрема студенти університету, рухівці, майданівці… Мені здалося, що публіка і сцена моментально встановили контакт – тема чіпляє за живе, як у сучасності, так і в минулому. Взагалі, хтось розумний все це придумав :), однозначно: мислевіруси правильні, внутрішніх протирічь нема, показано яскраво, живо. За новини з майбутнього (флот 2010) – вище ніж 5 балів!

День четвертий – Бахчисарай, Кирило каже, що вистава була чи не найвдаліша, акторів довго не відпускав зал в Будинку культури, що аплодував стоячи… Голова місцевої держадміністрації запрошує їх театр з цією виставою ще раз на гастролі протягом сезону. А зараз вони на озеро купаються, щастить же ж декому 🙂

День п’ятий – в Саках, де глядачів, звісно, було поменше, актори поексперементували з виставою 🙂 Варіант був прийнятий дуже вдячно, після вистави відбулося тепле спілкування, а потім – пригощення та виїзд на море. Кажуть, водичка класна 🙂

День шостий – остання вистава перших кримських гастролей театру української героїки “Пам’ять” .  Запрошують ще скрізь, де вони виступали, напевно, восени поїдуть повторно, щоб виступати в навчальних закладах. З будинку культури с.Добре їх довго не відпускали, а ще ж в Бахчисараї вони пообіцяли камерний концерт 🙂

Advertisements