Слово православного пастиря на 14 лютого

Дякую тобі, Господи, за ще один День святого Валентина, який ми святкуємо як одне з таких наших, теплих родинних свят.

 

Поруч з найкращими подарунками, якими є ні з чим незрівнянне щастя життя в любові з чоловіком та всіма рідними, сьогодні я маю ще й чудовий професійний подарунок, котрий є водночас для мене й особистим та національним: оце мудре слово справжнього Пастиря, якому дай, Боже, успіхів у його душпастирській праці. 

 

Святий Валентине, не забувай нас і надалі, ми ж-бо працюємо на одну справу 🙂

 

 

від користувача Yevhen Zapletnyuk

з 14 лютого 2013 р. о 12:35 ·

Дорогі брати і сестри! Щиро вітаю вас із Святом усіх закоханих! Якщо ви думаєте, що у вашому житті буде щось більш важливе за Любов – ви помиляєтесь. І доки всі сперечаються про те, чи варто нам святкувати, чи не варто, я закликаю всіх

 

Такого поповнення моєї фотоколекції ще не було: саморобний хрест, вирізаний з медалі

Зараз не дуже виходить публікувати тексти, але ось це – справді варто зафіксувати.

Побачила в ФБ у Vladimir Kozlov Якщо хтось знає першоджерело світлини, дуже прошу підказати у коментах. Це просто приголомшливе проростання ідентичності в екстремальних умовах! (Цей саморобний натільний хрест був знайдений у похованні на полі бою ІІСВ).

 

Актуальне поповнення моєї колекції світлин

 Ось вона 🙂 Як мені підказують, “На честь свята Покрови активісти БРАТСТВА намалювали графіті-ікону «Покрова над політв’язнями». Графіті розміром 4х4 метри виконане на стіні Київського управління Фонду держмайна (бул. Т.Шевченка 50-г).” Цю світлину я побачила, дякуючи френду на ФБ Олена Данилюк , котра також підказала, що: “Автор світлини “Покрова над політв*язнями” – журналіст Віталій Чорний.”

Дуже радію репортажам про вчорашнє багатотисячне святкування Покрови в Києві. Шкодую, що не змогли сьогодні бути серед товариства. Дякую всім, хто був серед цих понад 30 тис.

Особливо дякую тим, хто прийшов з дітьми (це для них НЕЗАМІННИЙ досвід – йти разом з батьками серед моря однодумців та повторювати з усіма “Україна – понад усе!” – це я знаю по нашій дитині).

Також особливо дякую стареньким, і не лише воякам УПА (хоч їм особлива шана), але й тим старим киянам, котрі, можливо, вийшли так уперше, щоб ще встигнути не боятися, щоб на щось намагатися ще вплинути у житті.

Радію за молодих учасників – сам Бог велів їм брати справу у свої руки.

Дуже дякую всім учасникам українських патріотичних організацій, котрі щось роблять корисне в реалі, й не лише на свята. Знаю, не всі святі й серед них (як і серед усіх нас), але ті, хто все ж шукає однодумців та спромагається з ними співпрацювати – куди мені зрозуміліші за тих, хто стогне, що нема з ким щось робити, бо й ті не такі, й ті…

Принагідно хочеться згадати про те, що дух Київа формувався саме як дух стольного міста, й бути киянином – це бути найпершим патріотом країни, столицею якої рідне місто є. 

 

Цікаве поповнення моєї колекції

Ця світлина взята звідси Не все так проблемно у старенькій Європі, слава Богу! Є ще порох, тобто Дух надихає 🙂 Дякуючи френду Володимиру Анту, відкрила для себе оцей цікавий сайт: дядько у германському селі має хоббі прикрашати писанками яблуню у своєму саду, приохотив до цього ж дітей, а потім і онуків. Яблуня розросталась, і до неї почали нести писанки односельці, а згодом – привозити з усієї Германії. До писанкового дерева стали приїздити екскурсії, і тепер шлють писанки з усього світу. От як варто брати участь у креативному відтворенні рідної ідентичності та відповідному наповненні оточуючого виховного простору! Отут – фотогалерея, зверніть увагу, який чепурний в них будиночок та садиба, яка дружна чималенька родина, яка до них увага гостей, і скільки ідей можна почерпнути для творення наших великодніх деревець!

 

Свято, котре співтворимо

таким, яке й усе наше повсякденне життя.  

А приготування й зустріч зимових святок у всіх переважно такі ж самі, як і наша міжсвяткова діяльність. Хто чекає Різдвяну зірку, хто – новорічний бій курантів, хто – бучної нагоди мегавечірки. Мені не потрібні ніякі гороскопи та тварини року, ніякі привітання російською, у т.ч. зі старих совкових фільмів чи мультів. А от обговорити наші святкові символи під настрій – цілком 🙂 Тому, що люблю по-можливості створювати відповідне середовище – і не лише для себе й рідних, а і у примноження українського простору довкола. Якісного, звісно, духовного, а не попсового. Це абсолютно необхідно для того, щоб наші діти росли українцями, бо для передачі світогляду й цінностей, як не крути, а потрібне предметне опертя.

 

Тож будемо уважні до його творення, співтворімо навколо український світ з нашими дітьми, рідними та друзями. Якщо ми поки не можемо скинути Йолку, то ми цілком можемо не допустити її на очі, які і всю іншу попсу із зомбоящика. А натомість утверджуймо вдома українські традиції й виходьмо робити це у громадський простір: колядувати й щедрувати, святкувати ДН С.Бандери, потім – свято Злуки і т.п. Знакова система свят нам теж потрібна, як маніфестація нашої духовної та національної ідентичності, ну і для натхнення на відповідну щоденну діяльність та для знайомства з однодумцями 🙂

 

Христос рождається! – Славімо Його справами нашими!

 

Суспільно значуща діяльність християнських Церков у дослідженнях українських релігієзнавців

Ольга Володимирівна Недавня, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

 Суспільно значуща діяльність християнських Церков у дослідженнях українських релігієзнавців.

Суспільно значуща діяльність християнських Церков в Україні по праву стає предметом прискіпливого аналізу вітчизняних релігієзнавців (А.Колодного[1], П.Яроцького[2], Л.Филипович[3], С.Здіорука[4], В.Єленського[5], В.Климова[6], В.Шевченка[7], Н.Стоколос[8], М.Черенкова[9] та багатьох інших), адже саме вона є найбільш помітною в українському суспільстві, де воцерковлені віруючі не складають більшість, однак Церкви традиційно мають авторитет, високий на тлі масової зневіри у владних інституціях. Різні аспекти діяльності християнських Церков як факторів культурного й суспільно-політичного вибору українців, науковці студіювали, зокрема, в контексті викликів розбудови України як європейської держави, посідання нею належного місця у глобальному, релігійно і світоглядно плюральному світі, звертаючи увагу на доцільне співвідношення плекання оригінального, питомого та розвитку в діалозі з іншими культурами і традиціями.  

 

20-річний ювілей

не мій :), а нашого Відділення релігієзнавства. Святкували у митрополитчих палатах Софії Київської, куди нас запросили відзначити наше свято вдячні колеги із Софійського заповідника, що в нас захищалися.

 

Дарувала свою останню монографію в обласні осередки УАР, гарно поспілкувалися з колегами 🙂

 

Захист докторської

не змогла не утягти 🙂 у колеги Чеслава Невена з його стіни у ФБ. Просто фотка року!

 

Старокиївський “миколайчик”

Зимові свята ми пам’ятаємо з дитинства як, напевно, найбільш затишні й добрі. Не в усіх в родинах святкували релігійні свята, але була зимова казка теплих домашніх вечорів, коли бабуся й мама готують – і так запаморочливо-духмяно пахне! Коли можна цьому повчитися, знямати тепленький пиріжок прямо з пічки, послухати щось особливо сокровенне. Помріяти про щось очікуване, коли за вікном танцюють сніжинки…

Ми виросли, за вікном порідшали сніжинки, купити можна які завгодно смаколики, та й бабусі рідше живуть з нами… Але від нас залежить не втратити казку, втілити її в інших формах, передати дітям та збагатити її разом з ними. Рідний дух, родові традиції, родинні перекази найкраще продовжуються у співтворчості – нашої з нашими дітьми. Приготування до свята тут може бути не менш вагомим та цікавим, ніж воно саме. Наприклад, замість штовхатися з дітьми в супермаркетах, купуючи солодощі, краще зробити їх самим – всією родиною, хоча б із святкової нагоди порозкошувати родовим рецептом, вчинити спокусливий аромат свята вдома, разом сотворити нові смачні прикраси на родинний кулінарний шедевр.

 

Чудові вишиванки від “Моєї Сорочки”

Вишиванки від "Моєї Сорочки"

У жовтні трапилася у нас дуже приємна несподівана подія. Я, а за мною й донька, взяли участь в конкурсі вишиванок на аватарках, який проводила компанія “Культурне відродження”, що має мережу магазинів “Моя Сорочка“. Це вперше і я, й вона були конкурсантками в такому жінрі :), хоч фактично виграли все одно інтелектом 🙂 – в мене 1-ше місце, а в доньки – друге.

Мало того, в листопаді зростаюча “Моя Сорочка” провела ще один конкурс – на 2-гу тисячу шанувальників, і його виграв мій чоловік :)))))))), котрий виявився якраз отим двохтисячним другом. Дивовижно, як часом легко дається удача! Хай всім добрим людям щастить, особливо в тому. що для них найважливіше!

А чоловікову призову вишиванку привезли з “Моєї Сорочки” в День Подяки – привіз Ігор, з котрим в нас виявилось ще більше спільного, ніж ми думали 🙂 

Велике ДЯКУЄМО! “Моїй Сорочці” – тепер це й наша родинна справа – пропагуємо гарного українського виробника товарів та послуг: справді дуже якісні вишиванки – для дітей і дорослих, молодіжні вишиті сукні, вишиті футболки, рушники, крайки, плетені паски й віночки та ін.