Христос Воскрес!

Мені подобається це привітання, подобаються ці світлі дні, більше, ніж в середньому 🙂 подобаються зустрічні перехожі, в яких зараз частіше на обличчях – відбиток свята, а в руках – його атрибути. Особливо радують великодні кошики, накриті вишитими рушниками, переплетені віночками та жовто-блакитними стрічками, надто – в дитячих оберемках. Як добре, що в столиці нашої держави не лише в магазинних вітринах милують око великодні композиції, але й розклеєні афіші великодніх виставок, концертів, святкувань в українських музеях. (більше…)

Сьогодні в Києві чудовий соняшний день, і чомусь? особливо помітно, на порівняння з попередніми роками, велику кількість людей з вербовими гілками в руках. Причому серед них чимало тих, хто несе оригінально прикрашені букетики: від дітей до старих, часто ідуть родинами. І це – не в центрі, де чимало храмів та перетинаються головні транспортні шляхи міста, а в новому районі, де багато молоді, будинків “середнього класу”, переповнені садочки/школи і три молоді парафії: православна, католицька і протестантська (розкішне місце проживання для релігієзнавця, польові дослідження починаються просто від порога 🙂 ).

Розумію, для когось це лише “данина традиції” чи й моді, хоча, чи нам судити, чим є вербова галузка для якоїсь бабусі? Краще подумаймо, чим є і чим може бути один із символів нашої української духовності для нас та наших дітей, а також і над тим, яке величезне значення, хай і не завжди усвідомлюване, має наповнення нашого українського простору рідним (в тому числі й предметне, символічне наповнення).

Ми ось сьогодні йшли соняшним Києвом, і раділи, що так багато киян також несуть вербу – це сприймалося зримою ознакою того, що ми є в Україні, що таких, як ми, поруч з нами більшає. Ми посміхались людям, і вони посміхалися у відповідь, віталися і й вітали незнайомих, а діти радо вимахували гілочками.  І хай скептики кажуть, що то лише антураж, чим це буде – залежить від нас самих.

Хай проростають пухнасті котики української душі крізь сміття непам”яті та попси, хай тендітні гілочки стануть списами для манкуртщини та нівеляції, а для нас і наших дітей – маячками для впізнавання своїх та писачками творчих справ з розбудови українського простору!

Навесні на своїх майстерках діти, починаючи з найменших пластунів, виготовляли писанки (класичні українські, з писачком, свічками, фарбами, піснями 🙂 ) та інші сувеніри і прикраси для передвеликоднього благодійного ярмарку, що відбувся сьогодні під церквою св.Миколи (біля Аскольдової могили) .

Пласт – це те, що потрібно українським дітям для гідного товариства, товаришування, само- та взаємонавчання бути українцями, здоровими фізично та духовно.

Добрий чоботар – в гарних чоботях.

Банальність? На жаль, не завжди…

Мені дуже подобається моя робота і мої колеги. Я досліджую феномени, які стосуються Людей і Неба. Напевно, десь я це робила аж надто завзято, судячи з наслідків із здоров’ям, хоча, можливо, справа також в тому, що не відмовляю собі у задоволенні займатися громадськими справами, та й деякі хобі теж за комп’ютером…

Але, стосовно душевних здоров’я та «погоди» вдома, то (крім як, звісно, що всі люди мають прагнути над подальшою роботою над собою) тут чоботи при мені, й некепські :).

Можливо, треба дійсно народитися й вирости брахманом, щоб, досліджуючи брахманів, доцільно користуватися з їх наробку. Сучасні українські брахмани, дійсно, можуть бути різні, але в цілому брахманський спадок працює. І його цікаво не лише вивчати, чому ж не брати з нього користь? Тим паче, коли робити це можна з професійним знанням справи? А ще ж можна професійно радити, як це краще робити іншим. Бо ж брахманське місце порожнім не буває…

Тут, слава Богу, мій блог, морочитися навколо видання не тре, тому пишу як хочу. Хто вмістить – зрозуміє.

Практика як критерій істини. Чия? Покластися на статистику, якщо йдеться про те, чим варто чи не варто користуватися? А хто втілював і яку практику? А хто і як заважав? А хто рахував та описував? Чи, може, все ж таки спробувати самим перевірити – принаймні там, де це можливо?

З чого починається і складається духовне здоров’я? Що для нього треба напрацьовувати самостійно, а що всотувати з традицій? І яких? І яким чином? І від чого при тому берегтися? Як його підтримувати й виховувати? Дослідники брахманів мають мати на це відповіді. Переконливі. Втілені. Вдома.

Оце – вирізки з різдвяно-новорічного подарунку, який зробила мені дитина, а ним стала стаття про розвиток українських духовних традицій (а батькові – дісталася завіршована та ж тема):

«Українські свята і будні мали свої доцільні звичаї… Що варто робити для пам’яті про них і їх розвитку дітям?

…Я вважаю, що найголовніше, щоб зимові свята (і не лише зимові) були не тільки джерелом розваг і відпочинку від повсякденних справ, а й осередком роздумів про життя, про позитивні зміни й подальші плани й можливості їх втілення, про пошук шляхів до самовдосконалення, зокрема загального розвитку й розвитку духовності… Цьому дуже сприяють українські традиції (далі йдеться про різдвяні).

… Моя родина дотримується цього. Непогано також і колядувати. (Далі йдеться про розвиток українських духовних традицій у пластовому житті).

… відповідаючи на поставлене мною питання «як діти в наш час можуть розвивати традиції», виявляється, що для цього не потрібно великих зусиль, тільки трохи наполегливості, фантазії та зацікавленості. Треба розвивати українські духовні традиції задля гармонійного розвиткудуховності нашого рідного народу, якому часом її (в сучасності) так бракує.»

Богдана. 14 років. З брахманського роду та дружної люблячої родини однодумців-українських активістів. Краща ліцеїстка гуманітарного потоку своєї паралелі «Наукової зміни» та призерка МАН, авторка науково-популярних релігієзнавчих публікацій та учасниця міжнародних наукових конференцій і видань, гаврош майдану та боєць 🙂 українського інформпростору, пластунка й допитлива учениця недільної школи.

d0bfd0b0d181d0bad0b8-d0b1d196d0bbd18f-d0bed0bbd0b5d0bad181d0b0d0bdd0b4d180d196d0b2d181d18cd0bad0bed0b3d0be2009 dsc05449

Останніми роками в Києві продають паски і перед новостильним відзначанням Воскресіння Христового. Цікаво, що динаміка купівлі зростає. Зрозуміло, їх продають в першу чергу біля новостильних парафій, але і на базарах та в магазинах також. Цього разу я взяла невеличке інтерв”ю в супермаркеті Редфорд: для продавщиць продажа пасок перед “новостильним” Великоднем вже стало звичайним явищем, за покупцями важко було відволіктися на дослідницю, а дослідниці було важко витримати неймовірно вкуснющий запах 🙂

dsc05513 dsc05515

В статті на основі документальних матеріалів та ексклюзивних досліджень аналізується феномен сучасного українського політичного вертепу, як розвиток народних духовних і культурних традицій в актуальній патріотичній суспільній дії.

d0bdd0b0-d180d0bed0b1d0b1d0bbd0bed0b3-d0b3d0b2

(більше…)