Розпочинаю цю статтю як цікаву пригоду 🙂 Вона буде незвичайна, це пошукова розвідка з теми, котру я поки радше вгадую, ніж бачу ясно. Тому почуваюся авантюрно і дозволю собі вільний стиль 🙂

Оце, працюючи над плановою нашою темою, розмірковувала я над солідними академічними проблемами, яким присвячено мій розділ «Цінністно-регулятивна природа релігійного феномену. Релігія в контексті формування моральності особи», розважаючи, що не стак і погано відповідні функції отой феномен виконував – принаймні, для мас ніхто однозначно корисніший не придумав. Це, звісно, – в рамках певної релігійно-духовної традиції та її носіїв, і коли Бог милував наразі від необхідності досліджувати у даному контексті обшири Мордору.

Але й поза останнім, зокрема й у зірковій Євро-Атлантиці, не все так райдужно виглядає останньою сторічкою, і вже деяка сумнівність та контраверсійність у визначенні чогось «райдужним» – одна з прикмет збитків зухвалої доби секуляризації, глобалізації та інформаційного потопу. «Духовна склянка» – вона напівповна чи напівпорожня? Вона швидше доливається чи швидше висихає? Храми, які розбирають та які прибирають іншу функціональність: чи достатньо незламно вбудувались вони в матрицю поведінки суспільства, де, як не крути, люди менше ображають одне одного ніж деінде, де храми міцно красуються серед халуп?

Мабуть, таки є над чим не переставати працювати і під спільним прапором з Фатімськими зірками, якщо такі Майстри, як Толкін, Люїс та Ролінг вирішили нагадати своїм сучасникам (кожен – у своєму стилі) про вічні істини, цінності та настанови. Багато чого у їхніх творах «дотягується» до нашої сучасності, однак зовсім виросли вже однолітки Гарі Потера, і це не кажучи про тих, хто були першочитачами Середзем’я та Нарнії. О, шанувальників згаданих добродіїв наче й не меншає, але підростає вже нове «покоління серіалів, котрі не читають святих книг», та і взагалі не надто завзято читають. І що ж робити у такій ситуації тим, хто прагнув би аналогічної мети?

І отут ми підходимо нарешті до того моменту, коли мусимо зізнатися, кого ж запідозрили у таких амбітних намірах. Звісно, свідомих мирян та просто прагматичних людей із здоровим глуздом, які хочуть добра собі та всім своїм сусідам, не бракує. Чи є кимось таким людина та команда інших втілювачів відповідного творчого задуму, що про нього йтиметься, а чи просто об’єктивно їхній витвір таким виходить, таким може сприйматися читачами/глядачами? Чи Бог рухає митцем, хай навіть через професійні виклики чи й гаданий комерційний зиск? Будемо розбиратися 🙂

Отже, на наших очах розгортається небувало масштабний проект: сага – алюзія на людську історію, назва якої подвійна: томів книг та сезонів серіалу, котрі виходять у світ паралельно, але не ідентично. Нам пропонується два варіанти, де дрібні вчинки (не співпадаючі в текстах та у стрічках) різних героїв повертають не лише їхню історію, але й історію їхнього світу так або інакше… Чи не вперше в історії цикл книг дописується практично одночасно з їхньою екранізацією. Відбувається це за згодою автора текстів, і, знов-таки, чи рухає ним лише надія збільшити таким чином популярність свого твору і чи саме через це погоджується він на відмінність фільмів? Цікаво порівнювати долі героїв та їхніх справ, якщо вони, наприклад,  не помирають, як у книзі, а продовжують діяти, зробивши щось трішечки не так, як це виписано. Інтрига епопеї отже, подвоюється, як і пожива для рефлексій.

 

 

 

 

Давно тут не ставила нічого у відкритий доступ, каюсь 🙂 З одного боку – Майдан та Мордорська навала, з іншого – ФБ. Планую поставити роздуми, які експромтно запропонувала на 26-тій конференції у Львові “Історія релігій в Україні” – йдеться про пошукові мої розвідки з нестандартної тематики: а що це за явище епопеї для покоління серіалів, котрі не читають святих Книг? Це – про Пісню льоду і полум’я & Гру престолів. Толкін – Ролінг – Мартін? Зима – за розкладом, і не з Чужими, а з Різдвяною зіркою?
ПС: ілюстрація не до моїх роздумів, але актуальненько 🙂

129999