Українські духовні традиції


100_2586-1Дякую тобі, Господи, за ще один День святого Валентина, який ми святкуємо як одне з таких наших, теплих родинних свят.
 
Поруч з найкращими подарунками, якими є ні з чим незрівнянне щастя життя в любові з чоловіком та всіма рідними, сьогодні я маю ще й чудовий професійний подарунок, котрий є водночас для мене й особистим та національним: оце мудре слово справжнього Пастиря, якому дай, Боже, успіхів у його душпастирській праці. 
 
Святий Валентине, не забувай нас і надалі, ми ж-бо працюємо на одну справу 🙂
 

Слово православного пастиря на 14 лютого

 
від користувача Yevhen Zapletnyuk
з 14 лютого 2013 р. о 12:35 ·

Дорогі брати і сестри! Щиро вітаю вас із Святом усіх закоханих! Якщо ви думаєте, що у вашому житті буде щось більш важливе за Любов – ви помиляєтесь. І доки всі сперечаються про те, чи варто нам святкувати, чи не варто, я закликаю всіх (більше…)

Advertisements

 Ось вона 🙂 Як мені підказують, “На честь свята Покрови активісти БРАТСТВА намалювали графіті-ікону «Покрова над політв’язнями». Графіті розміром 4х4 метри виконане на стіні Київського управління Фонду держмайна (бул. Т.Шевченка 50-г).” Цю світлину я побачила, дякуючи френду на ФБ Олена Данилюк , котра також підказала, що: “Автор світлини “Покрова над політв*язнями” – журналіст Віталій Чорний.”

Дуже радію репортажам про вчорашнє багатотисячне святкування Покрови в Києві. Шкодую, що не змогли сьогодні бути серед товариства. Дякую всім, хто був серед цих понад 30 тис.

Особливо дякую тим, хто прийшов з дітьми (це для них НЕЗАМІННИЙ досвід – йти разом з батьками серед моря однодумців та повторювати з усіма “Україна – понад усе!” – це я знаю по нашій дитині).

Також особливо дякую стареньким, і не лише воякам УПА (хоч їм особлива шана), але й тим старим киянам, котрі, можливо, вийшли так уперше, щоб ще встигнути не боятися, щоб на щось намагатися ще вплинути у житті.

Радію за молодих учасників – сам Бог велів їм брати справу у свої руки.

Дуже дякую всім учасникам українських патріотичних організацій, котрі щось роблять корисне в реалі, й не лише на свята. Знаю, не всі святі й серед них (як і серед усіх нас), але ті, хто все ж шукає однодумців та спромагається з ними співпрацювати – куди мені зрозуміліші за тих, хто стогне, що нема з ким щось робити, бо й ті не такі, й ті…

Принагідно хочеться згадати про те, що дух Київа формувався саме як дух стольного міста, й бути киянином – це бути найпершим патріотом країни, столицею якої рідне місто є. 

таким, яке й усе наше повсякденне життя.  

А приготування й зустріч зимових святок у всіх переважно такі ж самі, як і наша міжсвяткова діяльність. Хто чекає Різдвяну зірку, хто – новорічний бій курантів, хто – бучної нагоди мегавечірки. Мені не потрібні ніякі гороскопи та тварини року, ніякі привітання російською, у т.ч. зі старих совкових фільмів чи мультів. А от обговорити наші святкові символи під настрій – цілком 🙂 Тому, що люблю по-можливості створювати відповідне середовище – і не лише для себе й рідних, а і у примноження українського простору довкола. Якісного, звісно, духовного, а не попсового. Це абсолютно необхідно для того, щоб наші діти росли українцями, бо для передачі світогляду й цінностей, як не крути, а потрібне предметне опертя.
 
Тож будемо уважні до його творення, співтворімо навколо український світ з нашими дітьми, рідними та друзями. Якщо ми поки не можемо скинути Йолку, то ми цілком можемо не допустити її на очі, які і всю іншу попсу із зомбоящика. А натомість утверджуймо вдома українські традиції й виходьмо робити це у громадський простір: колядувати й щедрувати, святкувати ДН С.Бандери, потім – свято Злуки і т.п. Знакова система свят нам теж потрібна, як маніфестація нашої духовної та національної ідентичності, ну і для натхнення на відповідну щоденну діяльність та для знайомства з однодумцями 🙂
 
Христос рождається! – Славімо Його справами нашими!

Зимові свята ми пам’ятаємо з дитинства як, напевно, найбільш затишні й добрі. Не в усіх в родинах святкували релігійні свята, але була зимова казка теплих домашніх вечорів, коли бабуся й мама готують – і так запаморочливо-духмяно пахне! Коли можна цьому повчитися, знямати тепленький пиріжок прямо з пічки, послухати щось особливо сокровенне. Помріяти про щось очікуване, коли за вікном танцюють сніжинки…

Ми виросли, за вікном порідшали сніжинки, купити можна які завгодно смаколики, та й бабусі рідше живуть з нами… Але від нас залежить не втратити казку, втілити її в інших формах, передати дітям та збагатити її разом з ними. Рідний дух, родові традиції, родинні перекази найкраще продовжуються у співтворчості – нашої з нашими дітьми. Приготування до свята тут може бути не менш вагомим та цікавим, ніж воно саме. Наприклад, замість штовхатися з дітьми в супермаркетах, купуючи солодощі, краще зробити їх самим – всією родиною, хоча б із святкової нагоди порозкошувати родовим рецептом, вчинити спокусливий аромат свята вдома, разом сотворити нові смачні прикраси на родинний кулінарний шедевр. (більше…)

Ось написала для РІСУ.

Вже випускають валентинки українською з цілком адекватними побажаннями для різних адресатів, наприклад, для вчителів.

Якраз вчасно побачила свіженьке число 🙂 Отже, 14 лютого в греко-католицькому календарі для підлітків.

І поради щодо “валентинкових” побачень:

 

Цілком підтримую таку політику: не заборони, а спрямування, роз”яснення та одухотворення.

Священик храму УГКЦ, де зберігаються мощі св.Валентина, розповідає про те, як вшановують цього святого, зокрема й 14 лютого.

На світлині видно ковчежець в мощами святого Валентина.

Ось ще про Самбір – місто св.Валентина.

Наступна сторінка »