Різне


не змогла не утягти 🙂 у колеги Чеслава Невена з його стіни у ФБ. Просто фотка року!

Зимові свята ми пам’ятаємо з дитинства як, напевно, найбільш затишні й добрі. Не в усіх в родинах святкували релігійні свята, але була зимова казка теплих домашніх вечорів, коли бабуся й мама готують – і так запаморочливо-духмяно пахне! Коли можна цьому повчитися, знямати тепленький пиріжок прямо з пічки, послухати щось особливо сокровенне. Помріяти про щось очікуване, коли за вікном танцюють сніжинки…

Ми виросли, за вікном порідшали сніжинки, купити можна які завгодно смаколики, та й бабусі рідше живуть з нами… Але від нас залежить не втратити казку, втілити її в інших формах, передати дітям та збагатити її разом з ними. Рідний дух, родові традиції, родинні перекази найкраще продовжуються у співтворчості – нашої з нашими дітьми. Приготування до свята тут може бути не менш вагомим та цікавим, ніж воно саме. Наприклад, замість штовхатися з дітьми в супермаркетах, купуючи солодощі, краще зробити їх самим – всією родиною, хоча б із святкової нагоди порозкошувати родовим рецептом, вчинити спокусливий аромат свята вдома, разом сотворити нові смачні прикраси на родинний кулінарний шедевр. (більше…)

Вишиванки від "Моєї Сорочки"

У жовтні трапилася у нас дуже приємна несподівана подія. Я, а за мною й донька, взяли участь в конкурсі вишиванок на аватарках, який проводила компанія “Культурне відродження”, що має мережу магазинів “Моя Сорочка“. Це вперше і я, й вона були конкурсантками в такому жінрі :), хоч фактично виграли все одно інтелектом 🙂 – в мене 1-ше місце, а в доньки – друге.

Мало того, в листопаді зростаюча “Моя Сорочка” провела ще один конкурс – на 2-гу тисячу шанувальників, і його виграв мій чоловік :)))))))), котрий виявився якраз отим двохтисячним другом. Дивовижно, як часом легко дається удача! Хай всім добрим людям щастить, особливо в тому. що для них найважливіше!

А чоловікову призову вишиванку привезли з “Моєї Сорочки” в День Подяки – привіз Ігор, з котрим в нас виявилось ще більше спільного, ніж ми думали 🙂 

Велике ДЯКУЄМО! “Моїй Сорочці” – тепер це й наша родинна справа – пропагуємо гарного українського виробника товарів та послуг: справді дуже якісні вишиванки – для дітей і дорослих, молодіжні вишиті сукні, вишиті футболки, рушники, крайки, плетені паски й віночки та ін.

Відповіді переможців конкурсу “Засвіти сорочку”

Moya-Sorochka з 5 жовтня 2011 р. о 12:12

Ольга Недавня (1-е місце)

наш прапор

1. Особисто для мене вишиванка – це прапор. Авжеж, якщо це успадкована сорочка, або вишита люблячою людиною, вона є потужним оберегом. У будь-якій вишиванці може бути закодована мудрість предків, побажання доброї долі, навіть герб роду. Зрозуміло, мені подобаються вишиванки як естетична річ, подобаються на собі й інших. Разом з тим, в наш час у вишиванках не завжди розслабишся  , їх носити – це дуже відповідально: вони зобов’язують, у вишиванці не посидиш у транспорті, коли ноги стомились, а поряд – старша людина. Жінкам – ніяково закурити, чоловікам – відморожено пройти повз якесь неподобство, молоді – дудлити пиво під попсу. Власне, вишиванки «підтягають» кожного з нас до тієї людської й національної гідності, котру доводиться щодня відвойовувати (у тому числі й у себе, у власної ліні) – у великому й малому. Отже, одягти вишиванку – це, свідомо чи неусвідомлено стати прапором української ідентичності. (більше…)

А я ще дивувалася небувалій для відносного літнього затишшя відвідуваності свого блогу. А ось як, виявляється, я стала відомою всім випускникам, і протягом наступного навчального року сподоблюся також – всім школярам випускних класів, що будуть готуватися до ЗНО на тестах цього року: http://svitslova.com/mova/test-2011-1/1910-test-2011-1.html?start=5

Треба буде Катерині Щоткіній зателефонувати, чи з дозволу ДТ в тести мою статтю скомунізділи. Не заздрю бідним дітям 🙂 , там звороти є такі, що не відразу й завдання виконаєш. Утім, я рада, що молоде покоління хоч в такій спосіб познайомилась з київськими переказами 🙂

поповнення моєї колекції світлин. На вікні дитини щось фотографувати стало ще цікавіше, дякуючи сусідам 😉

Такі писанки, виконані за мотивами старокиївських технік мережанка та подільська пістря, поїхали на передвеликодній Пластовий ярмарок, що цього року відбувся у Києві біля церкви св.Миколи на Аскольдовій могилі (УГКЦ).

Присутні на ярмарку їх оцінили: пластова скарбничка на курінний табір поповнилася 🙂

ЗМІ та ін. Відповідно, в мене ще привалило роботи. Я б цьому тільки раділа, якби трохи інші зараз мої обставини були. Ну і в мене з різними ЗМІ взаємини непрості: кохання вибіркове й вимогливе 🙂 Буває ніяково відмовляти через брак сил і часу, або вирішувати, куди віддати матеріали. Це ж вони між собою конкуренти, а мені всі притомні колеги_зі_ЗМІ чимось симпатичні, хоч є, так би мовити, й “перша любов” 🙂 За останнє десятиліття набила руку і на блоговий стиль: демократичний і невимушений. Це значно розширює горизонти прикладання, а я ж люблю брахманити :). А от що страшенно не люблю, то це – коли мене ЗМІ перевирають, особливо заангажовано, або коли редагують під стиль “для дебілів” (які не можуть речення більше як з 5 слів читати). Слава Богу, можу і сама своє ставити, і дякую пристойним колегам_зі_ЗМІ, з якими нормально співпрацюється.

Наступна сторінка »