Новини


Всі інтерв’ю (в рамках моїх професійних спеціалізацій) я даю в присутні дні у Відділенні релігієзнавства на Трьохсвятительській 4, або дистанційно – телефонічно/текстово у робочі дні й години. Всі попередні домовленості – через ФБ, стукайте туди у приват.

Мої спеціалізації: буття католицьких конфесій в Україні (УГКЦ та РКЦ), суспільно-корисна діяльність християнських Церков на вітчизняних теренах, проблеми культурно-духовного розвитку України (духовно-релігійні традиції та ідентичність, її кореляція із культурно-цивілізаційними уподобаннями та суспільно-політичними орієнтаціями, також можна зорієнтуватися тематично, зайшовши сюди). Звертаю Вашу увагу, що багато тем (у тч святкових) можна записати заздалегідь, і використати оригінальні цікаві темки (наприклад, як от цю) тоді, коли у Вас буде негусто.

Давно тут не ставила нічого у відкритий доступ, каюсь 🙂 З одного боку – Майдан та Мордорська навала, з іншого – ФБ. Планую поставити роздуми, які експромтно запропонувала на 26-тій конференції у Львові “Історія релігій в Україні” – йдеться про пошукові мої розвідки з нестандартної тематики: а що це за явище епопеї для покоління серіалів, котрі не читають святих Книг? Це – про Пісню льоду і полум’я & Гру престолів. Толкін – Ролінг – Мартін? Зима – за розкладом, і не з Чужими, а з Різдвяною зіркою?
ПС: ілюстрація не до моїх роздумів, але актуальненько 🙂

129999

 Ось вона 🙂 Як мені підказують, “На честь свята Покрови активісти БРАТСТВА намалювали графіті-ікону «Покрова над політв’язнями». Графіті розміром 4х4 метри виконане на стіні Київського управління Фонду держмайна (бул. Т.Шевченка 50-г).” Цю світлину я побачила, дякуючи френду на ФБ Олена Данилюк , котра також підказала, що: “Автор світлини “Покрова над політв*язнями” – журналіст Віталій Чорний.”

Дуже радію репортажам про вчорашнє багатотисячне святкування Покрови в Києві. Шкодую, що не змогли сьогодні бути серед товариства. Дякую всім, хто був серед цих понад 30 тис.

Особливо дякую тим, хто прийшов з дітьми (це для них НЕЗАМІННИЙ досвід – йти разом з батьками серед моря однодумців та повторювати з усіма “Україна – понад усе!” – це я знаю по нашій дитині).

Також особливо дякую стареньким, і не лише воякам УПА (хоч їм особлива шана), але й тим старим киянам, котрі, можливо, вийшли так уперше, щоб ще встигнути не боятися, щоб на щось намагатися ще вплинути у житті.

Радію за молодих учасників – сам Бог велів їм брати справу у свої руки.

Дуже дякую всім учасникам українських патріотичних організацій, котрі щось роблять корисне в реалі, й не лише на свята. Знаю, не всі святі й серед них (як і серед усіх нас), але ті, хто все ж шукає однодумців та спромагається з ними співпрацювати – куди мені зрозуміліші за тих, хто стогне, що нема з ким щось робити, бо й ті не такі, й ті…

Принагідно хочеться згадати про те, що дух Київа формувався саме як дух стольного міста, й бути киянином – це бути найпершим патріотом країни, столицею якої рідне місто є. 

Ця світлина взята звідси Не все так проблемно у старенькій Європі, слава Богу! Є ще порох, тобто Дух надихає 🙂 Дякуючи френду Володимиру Анту, відкрила для себе оцей цікавий сайт: дядько у германському селі має хоббі прикрашати писанками яблуню у своєму саду, приохотив до цього ж дітей, а потім і онуків. Яблуня розросталась, і до неї почали нести писанки односельці, а згодом – привозити з усієї Германії. До писанкового дерева стали приїздити екскурсії, і тепер шлють писанки з усього світу. От як варто брати участь у креативному відтворенні рідної ідентичності та відповідному наповненні оточуючого виховного простору! Отут – фотогалерея, зверніть увагу, який чепурний в них будиночок та садиба, яка дружна чималенька родина, яка до них увага гостей, і скільки ідей можна почерпнути для творення наших великодніх деревець!

не мій :), а нашого Відділення релігієзнавства. Святкували у митрополитчих палатах Софії Київської, куди нас запросили відзначити наше свято вдячні колеги із Софійського заповідника, що в нас захищалися.

 

Дарувала свою останню монографію в обласні осередки УАР, гарно поспілкувалися з колегами 🙂

Вишиванки від "Моєї Сорочки"

У жовтні трапилася у нас дуже приємна несподівана подія. Я, а за мною й донька, взяли участь в конкурсі вишиванок на аватарках, який проводила компанія “Культурне відродження”, що має мережу магазинів “Моя Сорочка“. Це вперше і я, й вона були конкурсантками в такому жінрі :), хоч фактично виграли все одно інтелектом 🙂 – в мене 1-ше місце, а в доньки – друге.

Мало того, в листопаді зростаюча “Моя Сорочка” провела ще один конкурс – на 2-гу тисячу шанувальників, і його виграв мій чоловік :)))))))), котрий виявився якраз отим двохтисячним другом. Дивовижно, як часом легко дається удача! Хай всім добрим людям щастить, особливо в тому. що для них найважливіше!

А чоловікову призову вишиванку привезли з “Моєї Сорочки” в День Подяки – привіз Ігор, з котрим в нас виявилось ще більше спільного, ніж ми думали 🙂 

Велике ДЯКУЄМО! “Моїй Сорочці” – тепер це й наша родинна справа – пропагуємо гарного українського виробника товарів та послуг: справді дуже якісні вишиванки – для дітей і дорослих, молодіжні вишиті сукні, вишиті футболки, рушники, крайки, плетені паски й віночки та ін.

Відповіді переможців конкурсу “Засвіти сорочку”

Moya-Sorochka з 5 жовтня 2011 р. о 12:12

Ольга Недавня (1-е місце)

наш прапор

1. Особисто для мене вишиванка – це прапор. Авжеж, якщо це успадкована сорочка, або вишита люблячою людиною, вона є потужним оберегом. У будь-якій вишиванці може бути закодована мудрість предків, побажання доброї долі, навіть герб роду. Зрозуміло, мені подобаються вишиванки як естетична річ, подобаються на собі й інших. Разом з тим, в наш час у вишиванках не завжди розслабишся  , їх носити – це дуже відповідально: вони зобов’язують, у вишиванці не посидиш у транспорті, коли ноги стомились, а поряд – старша людина. Жінкам – ніяково закурити, чоловікам – відморожено пройти повз якесь неподобство, молоді – дудлити пиво під попсу. Власне, вишиванки «підтягають» кожного з нас до тієї людської й національної гідності, котру доводиться щодня відвойовувати (у тому числі й у себе, у власної ліні) – у великому й малому. Отже, одягти вишиванку – це, свідомо чи неусвідомлено стати прапором української ідентичності. (більше…)

Наступна сторінка »