Відповіді переможців конкурсу “Засвіти сорочку”

Moya-Sorochka з 5 жовтня 2011 р. о 12:12

Ольга Недавня (1-е місце)

наш прапор

1. Особисто для мене вишиванка – це прапор. Авжеж, якщо це успадкована сорочка, або вишита люблячою людиною, вона є потужним оберегом. У будь-якій вишиванці може бути закодована мудрість предків, побажання доброї долі, навіть герб роду. Зрозуміло, мені подобаються вишиванки як естетична річ, подобаються на собі й інших. Разом з тим, в наш час у вишиванках не завжди розслабишся  , їх носити – це дуже відповідально: вони зобов’язують, у вишиванці не посидиш у транспорті, коли ноги стомились, а поряд – старша людина. Жінкам – ніяково закурити, чоловікам – відморожено пройти повз якесь неподобство, молоді – дудлити пиво під попсу. Власне, вишиванки «підтягають» кожного з нас до тієї людської й національної гідності, котру доводиться щодня відвойовувати (у тому числі й у себе, у власної ліні) – у великому й малому. Отже, одягти вишиванку – це, свідомо чи неусвідомлено стати прапором української ідентичності. Прапором війська великого, але, поки що, частково – переляканого й розпорошеного, частково – замороченого совковим спадком та постколоніальною пропагандою, частково – забитого щоденними проблемами. Але такого, що ще може розкрити свій потенціал господарів власної землі, власної справи, долі й Батьківщини. І в цьому йому здатні допомагати всі українські символи, адже, як стверджує психологія, виховання оточуючим середовищем безумовно діє. Людина, підростаючи, що бачить навколо себе, те й сприймає як звичайне, звичне, таке_як_має_бути, а відтак – притаманне, своє, власне. Тому я стараюся частіше одягати вишиванку сама й агітувати інших, так само роблять й інші мої рідні. Щаслива мати чоловіка-однодумця, котрий, будучи українським бардом, співає у вишиванках українські героїчні пісні на святах, відпочинку та на українських патріотичних акціях. Щаслива успішно передавати наш світогляд доньці, котра пропагує вишиванки серед однокласників та гаврошить  в них на акціях поруч з нами або зі своїми колегами-пластунами. 

Прапор носити буває клопітно , але це – справді вартісно.

2. Назва бренду молодіжної української моди: мені подобається «Шануймося!» Мало в яких мовах є такий зворот. Українцям він потрібен як нікому, і особливо – молоді, потрібен у віднаходженні їхнього власного образу і стилю: зовнішності, поведінки, освоєнні світу та творенні його кращим. 

Також може бути «Звитяга», «Гонорова скриня», « Рідне вбрання», «Рідна лінія» або «Рідні лахи» . 

3. Якби я могла замовити щось у талановитого дизайнера – я б замовила не собі, а дитині, бо саме молоді люди можуть бути найбільш переконливими пропагандистами між однолітків вишуканого українського стилю. А з огляду на міру практичної доступності тих чи інших подібних речей, це, мабуть, були б чобітки – такі, котрі можна було б носити і влітку, і в міжсезоння. В них були б зручні практичні – невисокі – підбори (щоб можна було в них і танцювати в будь-яких умовах, як от в Мамаєвій слободі чи в «Країні Мрій», і на будь-якій громадянській акції швидко пересуватися при потребі), колодка з м’якої шкіри в один шар, а верх – з цупкої тканини, вишитий, широкий й невисокий (щоб можна було одягати і зі спідницею різного фасону, і заправляти туди штани). Кольори – червоно-чорний, чорний знизу і менше, а по червоному – вишивка з тризубами. 

Якщо ж взуття не можна було б замовити, то я б замовила жакет з вишивкою, стилізований під старокиївський (в талію, талія на місці, вільні пройми та рукави, до середини стегна, двоколірний – пошитий так, що можна одягати і на лице, і «на виворіт», всі шви йшли в середину). Він був би з одного боку – чорний з різнокольоровою вишивкою, а з іншого могла б бути гобеленова золотиста тканина. Старокиївські мотиви вишивки включали розетки зі свічок каштанів (переплетені на кшталт візерунків у титлах старовинних літописах чи на оздобленні інтер’єру святої Софії), де квіт виконувався у формі тризубу – я ще застала в бабусі такі зразки. 

Власне, описані речі – саме такі, універсальні, в українському стилі, практичні чобітки та жакети – я б запустила у виробництво та замовляла б для продажу, якби професійно займалася такою справою, бо таких товарів на ринку зовсім небагато, на відміну від вишиванок, і самим пошити їх дуже складно, а без відповідних необхідних доповнень вишиванки та спідниці чи штани не складають завершений органічний образ.

Я дуже рада, що є такі люди, як Ви, котрі обрали своєю справою українські речі. Це – не просто бізнес, Ви робите велику суспільно важливу справу. Ми, до речі, Ваші сусіди по мікрорайону нововідкритого магазину, і в будь-якому разі будемо Вас рекомендувати друзям і знайомим, та можемо взяту якусь посильну участь у рекламі Вашої справи – як такі, що володіємо словом. 

З подякою за цей конкурс “Моїй Сорочці” і з побажанням успіхів у бізнесі та усьому іншому, Ольга Недавня.

Advertisements