Почну з подяки своєму Батькові. Йому (разом з Мамою) я не лише завдячую нашим родовим вихованням, яке мені подобалось і подобається (в тому числі й із задоволенням та успіхом передавати 🙂 ). Але й тим, мабуть, що не мала й не маю комплексів як жінка (адже відомо, як важливо мати дівчині, надто під час формування особистості, хорошого Батька).

Проте в Україні День Батька мало хто помітив, ба, взагалі, культ Батька в гарному сенсі цього слова – відсутній. День Матері більш відомий, але в нас – не матріархат й ніяка не фемінократія. Не хочеться виражатися, але в суспільстві на багатьох ланках якось забагато імпотентів-виродженців з психологією временщиків та споживачів попси, і це стосується обох статей. Нема зараз можливості розписувати про причини й вияви. Добре, що не всі українські родини втратили здатність нормально виховувати та що хоч окремі Церкви та Пласт і подібні дитяче-молодіжні патріотичні організації щось корисне роблять для оптимізації ситуації).

Однак прикро, що здорові, природні аспекти гендерної тематики, скажімо так, мало популярні в українському суспільстві. А було б серед українців більше справжніх Батьків, які можуть виховувати корисно – менше невластивих проблем діставалося б дітям, дружинам та всьому суспільству…

Advertisements