Христос Воскрес!

Мені подобається це привітання, подобаються ці світлі дні, більше, ніж в середньому 🙂 подобаються зустрічні перехожі, в яких зараз частіше на обличчях – відбиток свята, а в руках – його атрибути. Особливо радують великодні кошики, накриті вишитими рушниками, переплетені віночками та жовто-блакитними стрічками, надто – в дитячих оберемках. Як добре, що в столиці нашої держави не лише в магазинних вітринах милують око великодні композиції, але й розклеєні афіші великодніх виставок, концертів, святкувань в українських музеях. Як добре, що в пересічному київському вікні нового будинку для середнього класу біля великоднього кошику – ляльки в українських костюмах.

Можна, звісно, казати про обрядовірство, про паски з супермаркета та попсу термоналіпок, про індустрію принагідних розпродаж. Можна говорити і про «святкових» віруючих на Великодніх відправах. Можна критикувати частину політикуму, що на них піариться. Але мені – не хочеться, принаймні зараз. І не тому, що я не визнаю, що такі явища існують. А тому, що продуктивнішим вважаю приділяти свою увагу вивченню явищ іншого порядку, котрі варто підтримувати й пропагувати. Це, знаєте, кому – що, кому що «сродне» й лягає на душу.

На мою душу лягає все, що можна використати для вдосконалення людини. Оскільки персональні можливості в кожного – не безмежні, то мені йдеться найперше про ближніх, куди я, крім рідних та близького кола інших однодумців: співробітників, друзів, колег по тій чи іншій діяльності, заношу всіх українців-патріотів, хто себе такими вважає й відповідно живе. Тому мені подобаються всі можливості оптимізації світо- і самосприйняття й розуміння, реконструкції й утвердження національної ідентичності, розвитку духовності, здорового середовища, виховання, спілкування. Українські духовні традиції, зокрема церковні, мають в цьому потужний потенціал, і від нас залежить, чи і як саме його освоювати й розвивати.

Всякі духовні українські осередки – організовані й неформальні – можуть і мають ставати творчими майстернями. Тут часто церковне і світське нероздільно переплетене: дослідник може виділяти те чи інше – для вивчення, але на практиці у сфері духовного в багатьох випадках вони зрослися, і гармонія залежить не стільки від міри усвідомлення й осмислення окремих складових повсякденних дій чи святочних дійств, скільки від міри і глибини включеності, одухотвореності. Простіше кажучи, дітлахи, котрі, наприклад, в Києві, приїхали до Пирогово чи в Мамаєву слободу, де і відправа, і гостина з писанками-пасками, й великодні виставки-конкурси, і різні веснянки-гаївки, великодні забави, отримують «в комплекті», причому в непопсовому варіанті, всі кращі коди української духовності.

Але в кожній громаді і в кожному домі можна працювати в тому ж напрямку, чого всім бажаю.

Душевного всім святкування!

Advertisements