Політкоректність та ідентичність: проблеми в релігійно-духовній царині сучасного українського суспільства.

Проблеми самоідентифікації та суспільного співжиття і взаємодії людей, притаманні різним історичним періодам та спільнотам, зазвичай загострюються в так званих перехідних суспільствах. До останніх можна віднести й сучасну Україну. Відродження та відстоювання ідентичності (національної, культурної, релігійної, конфесійної) відбувається – у кого відбувається – в умовах соціальних переформатувань, впливу світових глобалізаційних процесів, нових демократичних надбань, серед збитків маскульту, реклами споживацтва тощо. Відколи на зміну совкової нівеляції та примусової, під страхом, єдності прийшли плюралізм думок та реальна поліконфесійність – свобода совісті та більша свобода дій стала не лише позитивним здобутком, але й неабияким випробовуванням. Разом з більшою відкритістю світові, Україна відкрилася як його досягненням, так і проблемам – з яких і ті, і другі часом бувають неадекватні її рівню поточного суспільного розвитку, її особливим потребам: даються надто легко – або так само легко її завойовують, замість бути заробленими, вирощеними – або ж відкинутими.

d0b7-d181d0b5d0b7d0bed0bdd0bdd0b8d0bcd0b8-d181d0b2d18fd182d0b0d0bcd0b8-d0bcd0b0d0bbd0b0 d180d196d0b7d0b4d0b2d18fd0bdd0b0-d0bdd196d187-d0bcd196d0bdd196-d0bcd0b0d0bbd0b5d0bdd18cd0bad0b0

Після періоду нав’язуваного атеїзму прийшли нові виклики – стосунки Церков, старих і нових, між собою, з владою, з атеїстами, інаковіруючими, після підпільної діяльності – діяльність в суспільстві вільному, зокрема й у виборі моралі й совісті чи їх відсутності.

Власне, перед цими викликами постали в першу чергу самі їх співтворці – люди й невіруючі, й віруючі: прихожани, номінальні, а також ті, хто просто відносить себе до тієї чи іншої релігійної, духовної традиції. В даній розвідці ми спробуємо аналізувати проблему співвідношення потреб співжиття в плюралістичному суспільстві з потребами національного культурного й духовного відродження та розвитку (як вони, ці потреби, сприймаються українцями-віруючими або ж ширше – небайдужими до національних духовних традицій). Для цього ми залучатимемо як церковні матеріали, так і пересічні людські свідчення.

Проблеми співіснування представників різних релігій в Україні, а також і ширше – спадкоємців різних релігійних, церковних традицій, були і є в центрі уваги науковців. Досвід досліджень цих проблем, як і досвід їх вирішення, в Україні явно не гірший. Принаймні, до останнього часу спроби утвердження політкоректності та толерантності в релігійному полі України стосувалися, і не без успіхів, законодавчої сфери, царини здійснення спільних справ, врегулювання конфліктів, тощо. Відповідні наявні в нас, ще не зняті проблеми та способи їх вирішення представляються оригінальними і, скажімо так, не такими дискусійними, як деякі інтерпретації проблем міжконфесійного й міжрелігійного спілкування, та пропозиції їх зняття, що вже почали запозичуватися.

Йдеться про неоднозначні пропозиції творити міжрелігійну злагоду шляхом згортання публічності виявів релігійної та конфесійної приналежності, що вже мандрують й Україною. В цей самий час від християнських Церков, зокрема в Україні, в особах їх очільників та речників, в тому числі й активістів-мирян, все частіше можна почути (а також – прочитати) критику втрати чи відсування автентичності на догоду чомусь, що оцінюється як чуже-негативне. Йтися може про «золотого тільця», секуляризм, «західну моду», тощо. Щодо останньої – негативний вплив «розбещеного Заходу» як наступ на питомі православні цінності критикують, бува, здебільшого в колах УПЦ МП [5], хоча, в більш поміркованому варіанті робить це й Патріарх Філарет [2; 6]. В цілому ж українські православні, як і католики та протестанти, критикують більше розмивання ідентичності як відхід від християнських норм та спадку. Проте, на відміну від Європи й Америки, в Україні післярадянській і аж по досі не було помітно відчутно (а тому, напевно, не дуже й артикулювалося) протистояння чи протиставлення певної ідентичності (національної, релігійної, конфесійної, культурної) – якійсь іншій як «усереднено-нав’язуваній». Тобто, до останнього часу стикалися різні ідентичності (наприклад, різноконфесійні, чи релігійні та нерелігійні й атеїстичні), але по «другому боці барикад» були теж не вчора народжені, відомі, й здебільшого вже «доморощені».

Натомість і в Україні тепер маємо «новинку», яку поки важко означити термінологічно. Щодо «західного вжитку» її вже називають подекуди «новою тоталітарною релігією політкоректності». Це, наприклад, – коли різдвяні та навіть! традиційні новорічні символи та привітання не лише заперечуються як нетолерантні до атеїстів та представників нехристиянських релігій, але й їм пропонується (а подекуди й офіційно нав’язується) нейтральна альтернатива у вигляді «сезонних» свят та привітань [11]. Це – коли переписуються відомі дитячі казки класиків, з метою заміни чи видалення проблемних з точки зору певних релігійних уподобань персонажів (як от «Три поросяти») [10]. Це – коли в християнському храмі з ініціативи тамтешнього кліру політкоректно перефарбовуються й «перевдягаються» апостоли на старовинній фресковій «Таємній вечері» [10].

Тепер в Україні можна побачити й почути про подібні – закордонні – випадки не лише з телебачення або в інтернеті. На цьогорічні святки вже з’явилися політкоректні вітальні листівки вітчизняного виробництва, на яких замість різдвяних та новорічних привітань написано «Seasons Greetings», а серед побажань фігурують мир, надія, радість, а також краса й доброта «сезону». Автор даної статті намагався розшукати серед віруючих (християн різних конфесій, язичників та мусульман), а також неконфесійних та невоцерковлених віручих, людей байдужих до віри й атеїстів, тих, хто надав би перевагу таким привітанням замість традиційних різдвяних та новорічних. Зрозуміло, було б цікаво провести відповідне репрезентативне опитування, але серед випадкових учасників польових досліджень не знайшлося жодного, хто б надав пріоритет політкоректним привітанням, більш того – кому б вони взагалі сподобалися. Разом з тим, більшість не заперечувало б наявність такої форми привітань серед інших і у вільному виборі, поруч інших доступних варіантів, які б відображали конкретні релігійні та конфесійні традиції. Цікаво, що при тому віруючі нехристияни й переконані атеїсти не сприйняли б чи скоріше не сприйняли б різдвяні привітання, але не заперечували проти новорічних, а самі б воліли мати можливість вітати своїх друзів та знайомих-християн саме із вартісними для останніх привітаннями (те саме стосується і християн по відношенню до нехристиян). Також дискусії навколо нововведення розгорнулися і в інтернеті (українському секторі зокрема) [9; 12], продемонструвавши, з одного боку, поки малу ознайомленість українців з проблемою, а з іншого – занепокоєння відповідними новаціями. Характерно, що в останньому випадку «вилучення Різдва» обурювало й начебто нерелігійних людей, й це спонукає погодитися з церковними діячами щодо тісного спадкового зв’язку релігійної на національної культурної та духовної орієнтацій.

Критика подібної політкоректності вже звучить від Церкви. Наприклад, Патріарх УПЦ КП Філарет, виступаючи з різдвяними настановами, перед всеукраїнською телеаудиторією висловив серйозне занепокоєння затиранням українських духовних традицій, наводячи приклад витіснення згадок про Різдво Христове у святочний час. Зрозуміло, його хвилюють насамперед вихолощення християнських засад української духовності.

На проблему розмивання ідентичності (національної, духовної, культурної) посилено звертають увагу окремі відомі в Україні суспільні діячі та їх громадські об’єднання. Показово, що серед них – люди, які позиціонуються як віруючі (християни тієї чи іншої конфесії) і які не підкреслюють своєї релігійної чи церковної належності. При цьому звертається увага на загрози наступу насамперед інонаціонального (О.Тягнибок [4]), примітивного і профанного (О.Забужко [7]), або ж – озвучується цілий ряд загроз (учасники проекту «Зона культурного лиха» [8]). Але, якщо вичленити із справді комплексної проблеми складові, так би мовити, релігієзнавчої компетенції, то можна зауважити: у щойно згаданих випадках йдеться скоріше про протистояння національної культурної та духовної ідентичності інонаціональним чи ненаціональним примітивним зразкам маскульту, які навряд чи хтось взявся б всерйоз та поважно захищати в ім’я толерантності та політкоректності (скоріше могло би йтися про комерційні інтереси).

Зрозуміло, допоки в Україні не траплялося помітних спроб «примирювати» носіїв та прихильників різних ідентичностей шляхом створення якоїсь нової, «усередненої» на офіційному рівні, та витіснення автентичної ідентичності із публічного життя, про це майже не згадували (саме в українському контексті), хоча вже вивчали відповідні явища поза нашою державою [1]. Подібні закордонні експерименти, ба навіть і вже узаконені нововведення, робилися, як хочеться вірити, в доброму намірі більшого комфорту для інаковіруючих та інакомислячих, задля зменшення конфліктності в суспільстві. Проте, спроби прищепити толерантне відношення до іншого тільки тому, що той інший вже знаходиться поруч, є сумнівними як в принциповому плані, так і в плані практичного здійснення, а в українському суспільному контексті явно грішили б історичною та й сучасною несправедливістю. З точки зору ціннісної бази світогляду, християнські настанови пошанування й милосердя апелюють до глибших рівнів людської психології і, хоч і можливо важкіші в реалізації, проте все ж не є штучними. Вони можуть бути етичним продуктом роботи власної совісті, а не зовнішньою етикетною регламентацією. З точки зору здорового глузду та елементарного життєвого досвіду, повага є значно якіснішою й надійнішою за терпимість, бо, поважаючи, знаєш, за що, й неможливо щиро поважати вимушено.

Говорячи про доцільне співвідношення застосування політкоректності й толерантності, з одного боку, та відродження і утвердження національної духовної ідентичності – з іншого, варто розводити два проблемних комплекси. Перший – це стосунки віруючих різних релігій та конфесій між собою та з невіруючими, а другий – це ставлення віруючих та невіруючих до суспільних явищ, які є як мінімум дискомфортні (аж до несумісності чи образи) для їх віри або їх духовних, моральних переконань. Щоправда, це не завжди просто зробити. Наприклад, у випадку політкоректних вітань: нав’язування від державних органів (наведені вище закордонні приклади) або відповідну рекламу від діючих в Україні громадських організацій важко було б ідентифікувати як дії тих чи інших зацікавлених релігійних чи конфесійних чинників, хоча, зрозуміло, йдеться саме про проблеми співжиття в поліконфесійному, полірелігійному (а також і нерелігійному) суспільстві.

Очевиднішими для визначення (але не простішими для вирішення) є питання ставлення до інакших не за релігійно-конфесійними різницями, а за поведінкою і способом життя (наприклад, до сексуальних меншин). Тут визнавці та прихильники різних релігійних та конфесійних традицій часто згодні (або й навіть солідаризуються) між собою, а їх критична позиція фактично поділяється чи виявляється наближеною до позиції прихильників правих, націоналістичних ідей, або ж, за дотепним інтернетним визначенням – «пересічних сімейних людей з життєвим досвідом та здоровим глуздом»

Хоча, і в першому, і в другому випадку толерантність можлива, якщо той, хто хотів би до себе толерантного ставлення, сам шанує права інших, інакших, і не намагається «просувати» свою свободу за рахунок свободи совісті інших. Державні чинники в цьому питанні мали б керуватися в першу чергу інтересами розвитку власного народу, враховуючи (і це особливо актуально в Україні), не менш нагальні завдання реанімації національної духовності.

Церковні діячі теж можуть робити свій відповідний внесок. Наприклад, Глава УГКЦ Любомир Гузар звертає увагу на те, що шляхом до порозуміння є пізнання. І з цим можна погодитися. А щоб пізнавати – треба знайомитися з повнотою іншого, з його характерними, визначальними особливостями, а вже потім спиратися на спільне в них та взаємокорисне відмінне. Щоправда, при тому порозуміння, а точніше, неконфліктне співжиття можливе лише тоді, коли несумісного «інакшого», інших прагнень, звичок, пріоритетів, інтересів виявляється менше. Але в такому разі проблему все одно не вирішити політкоректністю.

Отже, мусимо констатувати наявність, в Україні зокрема, певного конфлікту між потребами відродження й розвитку національної ідентичності, національної духовності та потребами співжиття та спілкування в полівимірному в плані духовних та культурних орієнтацій суспільстві. Цей конфлікт не є невідворотно присутнім в кожних стосунках, але подекуди виразно відчувається в тих чи інших суспільних подіях. Його вирішення ускладнюється на вітчизняних теренах переплетенням проблем розбудови демократичного громадянського суспільства співвідповідальних громадян, з одного боку, та позбування колоніального спадку та впливу, з іншого. І таке делікатне поле досліджень потребує зусиль багатьох науковців; й на релігієзнавців припадає чимала частка роботи.

Список використаної літератури:

  1. Добродум О. Політкоректність та міжрелігійний діалог // http://ukreligieznavst.uol.ua/2007/12/10/315.php
  2. Доповідь Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета на Помісному Соборі з нагоди 2000-ліття Різдва Христового 9-10 січня 2001 р. http://www.hram.kiev.ua/index.php?mode=books&cat=14&parent=625&it=184
  3. Із «сезонними святами?» // http://narodna.pravda.com.ua/discussions/47780f4ad4f32/
  4. Новорічний бойкот // http://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/4778e92b1686c/
  5. Православная молодежь в условиях современной глобализации. Доклад Архиепископа Львовского и Галицкого АВГУСТИНА, Председателя Синодальной богословской Комиссии УПЦ на 3 Международном Соборе православной молодежи // http://www.orthodox.org.ua/win/articles/View-R.php?id=72
  6. Про духовне відродження українського суспільства в умовах глобалізації світу: Декларація Помісного Собору УПЦ КП, 15 липня 2004 р. // http://www.risu.org.ua/ukr/resourses/religdoc/uockp_doc/uockp_councildeclaration2004
  7. Христос родився! // http://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/4778e92b1686c/
  8. http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/
  9. http://narodna.pravda.com.ua/discussions/479cd4ce1980d/
  10. http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_about&trs=-1&key=1201186019&first=1201203217&last=1201032984
  11. http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1199047574 (свідчення викладача державного університету в США)
  12. http://www2.maidanua.org/news/download_thread.php3?bn=maidan_about&thread=1197301268&trs=-1

Summary

Olga Nedavnya

Political Correctness and Identity: Problems in Religious-Spiritual Area of Contemporary Ukrainian Society

In the paper, the problem of correlation between needs of coexistence in pluralistic society and needs of national cultural and spiritual renaissance and development are analyzed. The conflict potential of this problem is considered, its components that need religious study research are defined.

principalsoffice-d0bcd0b0d0bbd0b01 На цій карикатурі викликані до директора школярі чекають на прочухана за неполіткоректні висловлювання (малюнок взято звідси: http://www.gho-englisch.de/Archive/2006/Nov_06/principalsoffice.jpg)

В НАС ТАК НЕ БУДЕ .

Advertisements